субота, грудня 19, 2015

ВСІ ЧЕКАЮТЬ МИКОЛАЯ

        19 грудня - День Святого Миколая

"О хто, хто Миколая любить?., - наспівують батьки, вкладаючи своїх діточок спати, запевняючи їх, коли позасинають, до них завітає щедрий Угодник, добрий, лагідний... Кожна дитина з нетерпінням чекає на цей день. Бо Микола-чудотворець піклується про дітей, направляє їх на праведну дорогу.
    Нема на нашій землі душі, яка б не горнулася до Святого Миколая. Ми звертаємося до нього зі своїми потребами, проханнями, бо знаємо, що він може подати нам руку допомоги. День Святого Миколая - це веселе народне свято. В нашій бібліотеці Миколай зустрівся  з дітьми 7-8 років. Діти співали, грали, виконували завдання, танцювали. На святі були присутні батьки, які теж брали участь у конкурсах і танцях. Діти одержали солодощі від Миколая. За свої малюнки, подаровані бібліотеці, діти отримали призи. Свято сподобалось і маленьким, і дорослим. Гарний настрій був у всіх присутніх.
                                                                                                                                                                                                До Дня Святого Миколая була представлена виставка.                                      


                               Зі святом Святого Миколая!

вівторок, грудня 15, 2015

Знайомий незнайомець - ЧАЙ

15 грудня - Міжнародний день чаю


   Ідея створення цього цікавого свята - привернення уваги людства до проблем чайного виробництва і зміцнення взаємозв'язків між виробниками і споживачами чаю. Саме 15 грудня була прийнята "Світова Декларація Прав працівників чайної індустрії". Цей день був обраний не випадково. Мало хто знає про так зване "Бостонське чаювання" під час якого американські колоністи викинули в гавань Бостона ящики з чаєм в знак протесту проти введеного Великобританією податку на чай. Сталося це 16 грудня 1773 року. Започаткувавши це свято, людство таким чином натякає на те, що потрібно встигнути запобігти проблемам, щоб вони знову не вилилися в щось подібне. У багатьох країнах по всьому світу існують унікальні багатовікові чайні традиції.

                                                     Ц і к а в и н к и

* Перша згадка про чай відноситься до 4 століття.
* Чай був завезений в Європу  в 1610 р. голандцями, які доставили  першу партію зеленого чаю із Японії.
* Основних постачальників чаю всього п'ять: Індія (чорний чай), Китай (зелений чай), Шрі-Ланка (батьківщина чаю Ліптон), Тайвань (зелений чай різних сортів), Японія (екзотичні чаї).
* Всі сорти чаю: чорного, зеленого, жовтого, улун, білого роблять із рослин під назвою Camellia Sinensis та Thea sinensis ( китайська камелія).
* Найдорожчий чай "Да Хун Пао", його ціна за підсумками аукціонів, які проводяться в Гуанчжоу та Гонконгу, склала 685 000 доларів за кг.
* Сьогодні в усьому світі налічується понад півтори тисячі різноманітних сортів чаю.
* Перші чайні кущі було привезено в 1814 році в Нікітській ботанічний сад із Парижа. Вони не прижилися. Пагони перевезли до Грузії, де вони стали рости і розмножуватися. Пізніше чайні плантації з'явилися в Криму, на Закарпатті, у Азербайджані, Грузії.

                                                Рано-вранці я устала,
                                                В хаті гарно все прибрала.
                                                Скатертину застеляю,
                                                Чай у чашки наливаю.
                                                        Пити чай корисно дуже,
                                                        Тільки свіжим, любий друже.
                                                        Чай постоїть, кожен знає, -
                                                         Всі властивості втрачає.


     
                                           Напій цей чарівний.
                                Такий, як сонце - золотий!

                                Тож пийте чаї кольорові -
                                І завжди будете здорові!


Про чай, чайні традиції можна прочитати в книзі японського письменника Ясунарі Кавабата "Тисяча журавлів". Це лірична повість, тлом для якої автор обрав чайну церемонію. Чайний обряд - стародавній звичай, доведений японською естетикою до рівня високого мистецтва. Суть його полягає в тому, щоб дати людині можливість подумати над життям, віддатися роздумам, очистити душу від буденних клопотів і суєти. Чайна церемонія покликана служити досягненню гармонійної єдності людини з природою та іншими людьми.
Цікавою є книга Керолайн Доу "Целебный чай от 1000 болезней. Проверенные рецепты чаев и сборов, которые возвращают здоровье". Надрукована в 2015 р. у харківському видавництві "Клуб семейного досуга". Ця книга як учбовий посібник для тих, хто бажає узнати більше про цілющу силу чаю.

                                             ПРИЄМНОГО ЧАЮВАННЯ!!!

понеділок, грудня 07, 2015

Свято дівочої долі


                                                                 Студень, грудень, мостовик -
                                                 Збив на льоду черевик:
                                       Катерина в гості жде...

                                           
На 7 грудня припадає свято святої великомучениці Катерини. Життя Катерини припало на кінець 3 - початок |4 ст. - період найтяжчих гонінь на християн за часів імператора Максиміліана. Катерина була дочкою грецького царя Ксантоса. Александрія, де мешкала родина царя, вважалася тоді справжнім центром наук та мистецтв. Здібна та допитлива дівчина вивчала філософію, діалектику, ораторське мистецтво, риторику, знала багато мов. Батьки довго шукали нареченого для своєї дитини. За порадою звернулися до старця. Відкрив старець Катерині Красу Христа: чому Його світло - сонячне сіяння, а мудрість Його - керує світом. Загорілася душею Катерина, рученьки свої перед цим Образом склала, на коліна упала - і у ві сні Христос до неї ступив, любо її поблагословив, персня на палець вбирає й так промовляє: "...Роблю невістою своєю нетлінною, навіки-віки. Най за мною ступає, дівкам помагає, добро розсіває, іменем моїм відпускає гріхи..." Сталося так, що заручитися з красунею Катериною зажадав імператор Максиміліан - язичник, який приїхав до Александрії та закохався у дівчину. Але Катерина не зрадила Ісусові, а ще й привернула до нього багатьох людей. Усі її послідовники прийняли мученицьку смерть. Останньою було жорстоко страчено й саму Катерину.  Давні християни на місці страти встановили мармурову колону, на якій висікли зображення св. великомучениці. Ця колона і зараз стоїть у храмі св.Сави. Дівчина загинула, але за великі страждання її шанують і до наших часів як святу великомученицю.

                                                    Катерина по раю ходила,
                                                    Катерина в Господа просила:
                                                     - Подай щастя молодій дівчині,
                                                    Що вгодила святій Катерині...

В Україні ставлення до Катерини було  довірливим і житейським. Свято Катерини називали святом дівочої долі. На Катерину мати запалювала до її образу три свічі, "би рід не переривався...". Дівчина звечора зрізувала вишневу гілочку і ставила у склянці з водою перед іконою Катерини. Як гілочка до Василя (старого нового року) розквітне, то Катерина її чує, їй благоволить і вона до наступного Василя вже буде у парі. Зранку незаміжні дівчата вскладчину зносили до однієї з осель продукти, та готували з них борщ та кашу - вечерю. Ввечері дівчата влаштовували вечорниці. На спільну трапезу мали право приходити парубки без запрошень. За вечерею молодь веселилася, співала пісень, переважно колядових. Тільки танцювати цього вечора не можна було, оскільки триває піст. Опівночі дівчата загортали спільно приготовлену вечерю новим рушником і прямували до воріт "закликати долю".
                                                      Здрастуй, свято Катерини!
                                                      Кликать Долю на гостини
                                                      У світлиці у день свята
                                                      Позбиралися дівчата.
                                                             Горня каші наварили
                                                             І весь вечір ворожили:
                                                             "Тихше, тихше! Гукне Доля
                                                             Чи від хвіртки, чи від поля..."
                                                      Гілочку в саду із вишні
                                                      Потайки ламати війшли.
                                                      До Різдва їй зацвісти -
                                                     Скоро в дом прийдуть свати!.
   
                                               

                           Про свято Катерини можна прочитати в книгах:

*  Маковій, Г. Очі згори// Народознавчі новели. - К.: Генеза, 1996. - 496 с.
*  Скуратівський, В. Дідух: Свята українського народу, - К.: Освіта, 1995. - 272 с.
*  Українське народознавство. - Львів: Фенікс, 1994. - 608 с.
*  Шкода, М. Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу. - Донецьк:ТОВ ВКФ "БАО", 2008. - 544 с.

                   ВІТАЄМО ВСІХ ЗІ СВЯТОМ КАТЕРИНИ !!!



пʼятниця, грудня 04, 2015

Третя Пречиста, як добра матінка, співала землиці колискову

                                     ВВЕДЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

4 грудня віруючі люди святкують Введення до храму пресвятої Богородиці Діви Марії, або Видення, Третя Пречиста. Батьки Діви Марії довго не мали дітей. Подружжя було в розпачі й дало обітницю присвятити народжену дитину служінню Богу. І народилася в них донечка Марія. Коли дівчині виповнилося три роки, її одягли в найкращий одяг і привели до Єрусалимського храму. Першосвященник зустрів її в храми та повів у святая святих, у те приміщення, до якого з усіх людей лише сам ходив з очисною жертовною кров'ю. Від цього дня дитина жила в храмі, присвячуючи свій час богоугодним справам: рукоділлю, молитвам і читанню Святого Письма.На Введення кожен приводив у церкву своїх малолітніх дітей. На Введення мами вперше починали заплітати волоссячко у маленьких дівчаток. Плели його "обручиком" чи "колоском". Зав'язували кіску плетеною червоною бавною ( стрічкою). Та бавна відтепер на Введення впліталася щорічно, була як оберіг.Після Введення мами починали привчати дитину до рукоділля. По всій Україні від Введення починали розучувати колядки, виготовляти "вбрання" для колядників і переряджених.
Вважаєтьтся, що до Введення можна лопатою копати землю, а після Введення й до самого Благовіщення - у жодному разі не можна: земля має відпочити й на наступне літо сили набратися. Категорично забороняється цього дня й шити, бо Господь відпускає на Землю душі праведних, аби вони могли побачити, "увидіти", своє тіло. Звідси існує ще одна назва свята - Видіння. 
                                             Діва Пречиста в церкву ходила,
                                             Діва Пречиста Бога любила,
                                             Діва Пречиста Сина родила -
                                             Нарід від смерті Ним заступила...
- лилося у кожній хаті із заходом сонця співанка, а перед образом Богородиці запалювалася лампадка або трійчатко (три свічі)...

                           Про Третю Пречисту можна прочитати в книгах:

*  Маковій, Г. Очі згори// Народознавчі новели. - К.: Генеза, 1996. - 496 с.
*  Скуратівський, В. Дідух: Свята українського народу, - К.: Освіта, 1995. - 272 с.
*  Українське народознавство. - Львів: Фенікс, 1994. - 608 с.
*  Шкода, М. Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу. - Донецьк:ТОВ ВКФ "БАО", 2008. - 544 с.

пʼятниця, листопада 27, 2015

СВІЧА ГОРИТЬ...

 28 листопада                                                                        День пам'яті жертв голодоморів
День пам'яті жертв голодоморів відзначається в Україні згідно з Указом Президента  ( від 26.11.1998 р. зі змінами від 21.05.2007 р.) щорічно у четверту суботу листопада.
                                                А люди біднії в селі,
                                       Неначе злякані ягнята,
                                       Позамикалися у хатах
                                       Та й мруть...
                                       Сумують комини 
                                               без диму,
                                       А за городами,
                                               за тином
                                       Могили чорнії ростуть.
                                       Гробокопателі в селі
                                       Волочать трупи
                                               ланцюгами
                                       За царину - і засипають
                                       Без домовини;  Дні
                                               минають,
                                       Минають місяці, - село
                                       Навік замовкло,
                                                оніміло
                                       І кропивою поросло.
                                                    ( Т.Шевченко "Чума" )                                                                                  Багатовікова історія українського народу - це, насамперед, літопис життя і смерті народу-великомученика , на долю якого було досить лиха. Майже кожне століття, як свідчать давні джерела, позначене голодними роками, наслідками епідемій, спустошливими війнами, чужоземними навалами. Дивна історія Великого народу, що не мав навіть коротенького відтинку часу для перепочинку задля відновлення сил та енергії.  Найбільших втрат зазнала Україна саме у ХХ столітті. Кривавим і тернистим видався її шлях до Незалежності. Одна з найжахливіших і найсумніших сторінок української історії - голодомор 1932-1933 років, який знекровив і спустошив нашу землю, забрав мільйони безневинних жертв. Близько третини загиблих були діти.                                                                                                                                                          Виснажені до краю:
                                                               - Крихітку хліба, матусю,
                                                                Хлібця!..                
                                                                І крик завмирає. 

   Голодомор - штучно створений у 1932-1933 роках більшовицьким режимом СРСР голод, від якого загинули мільйони українців. У 1929 році розгортається масова колективізація. Вступаючи до колгоспу, кожна селянська сім'я змушена віддавати весь свій сільськогосподарський інвентар, коней, корів, овець. У селянина відбирають найдорожче - батьківську землю. Влада прагне витягти з села якомога більше зерна. Державні хлібозаготівлі перетворюються на війну режиму з селянством. У 1931 р. у селян забрано майже половину врожаю. І вже цього року українське село голодує. У липні 1932 р. Кремль визначає для України заздалегідь нереальні плани хлібозаготівель. 7 серпня 1932 р. за ініціативою Й.Сталіна запроваджується постанова, відповідно до якої так зване "розкрадання колгоспного майна" карається розстрілом або позбавленням волі терміном не менше ніж на 10 років. У народі постанова отримує назву "Закон про п'ять колосків". Навіть за декілька зрізаних колосків на ще недавно своєму полі тих, хто голодував, жорстоко репресували. У результаті цих дій більшість мешканців України виявилися приреченими на голодну смерть.  

                                   Тиждень терпів я від голоду муки,
                                   Плакав, ходив, простягаючи руки,
                                   Врешті ходити уже я не зміг,
                                   Ледве дійшов і упав на поріг...
                                   Їсти не хочеться - смерті вже жду.  
                                                         (О.Олесь)
                                                                                                                                                          Практично до кінця 80-х років ХХ ст. в СРСР офіційно заперечувалася наявність Голодомору та його жертв. Однак приховати цей страшний злочин не вдалося. "...Голодомор визнається актом геноциду українського народу як наслідок навмисних дій тоталітарного репресивного сталінського режиму, спрямованих на масове знищення частини українського та інших народів колишнього СРСР". Дуже мало лишилося свідків тих страшних часів. Нечисленні приклади, достовірні факти потрібно відтворювати, варто не забувати і передавати їх наступним поколінням, бо це - історія нашого народу. Робити все можливе, аби подібні трагедії не могли повторитися
                                              Н І К О Л И !
       СХИЛЯЄМОСЬ ПЕРЕД ПАМ'ЯТТЮ  НЕВИННО ЗАГИБЛИХ !!! 
                     
  Колектив бібліотеки підготував виставку, присвячену сумній даті.


                                                      Література:
  • Злочин. - Мельбурн; К.: Фортуна, 2003. - 554 с.
  • Колективізація і голод на Україні 1929-1933. - К.: Наукова думка, 1993. - 736
  • Кульчицький, С. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. -К. :Наш час, 2008. - 422 с.
  • Листопад, А. Біла молитва братика. - К.: Веселка, 1993. - 24 с.
  • Мак, О. Каміння під косою. - К.:Лелека, 2004. - 144 с.
  • Марочко, В. Творці Голодомору 1932-1933 рр. - К.: ПП Наталія Брехуненко, 2008. - 63 с.
  • Народні оповідання. - К. :Муз.Україна, 1992. - 20 с.
  • Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні: місто Київ. - К.: Фенікс, 2008. - 583 с.
  • Скрипка,Л. Бабусина оповідка. -К. : Сучасний письменник, 2009. - 23 с.
  • Соловей, Д. Голгота України. - Дрогобич: Відродження, 1993. - 287 с.

четвер, листопада 12, 2015

Мова рідна - з пісні та любові

   Мова - це вираження культури і знань людини, її приналежності до певної нації, народу, держави. У кожного народу мова своя. У нас, українців, напрочуд гарна, співуча і ніжна мова. Сама чарівна українська земля породила цю барвисту, розкішну мову, якою всі повинні розмовляти гарно і чітко. Українській мові ми присвятили захід - мовний каламбур "Поле мовних чудес". Учні 3 класу школи № 144 із задоволенням брали участь у конкурсах, вікторинах. Розповідали вірші, присвячені українській мові. Конкурси були цікавими, повчальними, веселими. "Казкові бутерброди" ( треба  поєднати автора, назву, героя). "Виправити речення". "Встав загублену букву". "Заморочки з бочки" (загадки). " "Бюро казкових знахідок" (казковий кошик). У кошику знаходилися предмети, які належать казковим героям. Треба було назвати ім'я героя.. Конкурс римувальників. Цікавим був конкурс "Суперечки" ( із запропонованих трьох визначень необхідно вибрати правильне). Під час підготовки до заходу, ми мали сумнів, що діти впораються із завданням. Ми вибрали слова: камамбер, анчоус, кишмиш, баляндраси, мандрики, бадьян, кардамон, сагайдак, гринджоли, щеврик. Цей конкурс виявися найвеселішим. У дітей були різні варіанти, але тільки два слова вони не вгадали: баляндраси, щеврик. Свято мови сподобалося всім присутнім. Одержані знання дітям будуть потрібні в навчанні, в житті.

 Ми виходимо із бібліотеки..... Аж раптом ... дощик, дощик !