СВІЧА ГОРИТЬ...

 28 листопада                                                                        День пам'яті жертв голодоморів

День пам'яті жертв голодоморів відзначається в Україні згідно з Указом Президента  ( від 26.11.1998 р. зі змінами від 21.05.2007 р.) щорічно у четверту суботу листопада.

                                                А люди біднії в селі,

                                       Неначе злякані ягнята,

                                       Позамикалися у хатах

                                       Та й мруть...

                                       Сумують комини 

                                               без диму,

                                       А за городами,

                                               за тином

                                       Могили чорнії ростуть.

                                       Гробокопателі в селі

                                       Волочать трупи

                                               ланцюгами

                                       За царину - і засипають

                                       Без домовини;  Дні

                                               минають,

                                       Минають місяці, - село

                                       Навік замовкло,

                                                оніміло

                                       І кропивою поросло.

                                                    ( Т.Шевченко "Чума" )                                                                                  Багатовікова історія українського народу - це, насамперед, літопис життя і смерті народу-великомученика , на долю якого було досить лиха. Майже кожне століття, як свідчать давні джерела, позначене голодними роками, наслідками епідемій, спустошливими війнами, чужоземними навалами. Дивна історія Великого народу, що не мав навіть коротенького відтинку часу для перепочинку задля відновлення сил та енергії.  Найбільших втрат зазнала Україна саме у ХХ столітті. Кривавим і тернистим видався її шлях до Незалежності. Одна з найжахливіших і найсумніших сторінок української історії - голодомор 1932-1933 років, який знекровив і спустошив нашу землю, забрав мільйони безневинних жертв. Близько третини загиблих були діти.                                                                                                                                                          Виснажені до краю:

                                                               - Крихітку хліба, матусю,

                                                                Хлібця!..                

                                                                І крик завмирає. 

   Голодомор - штучно створений у 1932-1933 роках більшовицьким режимом СРСР голод, від якого загинули мільйони українців. У 1929 році розгортається масова колективізація. Вступаючи до колгоспу, кожна селянська сім'я змушена віддавати весь свій сільськогосподарський інвентар, коней, корів, овець. У селянина відбирають найдорожче - батьківську землю. Влада прагне витягти з села якомога більше зерна. Державні хлібозаготівлі перетворюються на війну режиму з селянством. У 1931 р. у селян забрано майже половину врожаю. І вже цього року українське село голодує. У липні 1932 р. Кремль визначає для України заздалегідь нереальні плани хлібозаготівель. 7 серпня 1932 р. за ініціативою Й.Сталіна запроваджується постанова, відповідно до якої так зване "розкрадання колгоспного майна" карається розстрілом або позбавленням волі терміном не менше ніж на 10 років. У народі постанова отримує назву "Закон про п'ять колосків". Навіть за декілька зрізаних колосків на ще недавно своєму полі тих, хто голодував, жорстоко репресували. У результаті цих дій більшість мешканців України виявилися приреченими на голодну смерть.  

                                   Тиждень терпів я від голоду муки,

                                   Плакав, ходив, простягаючи руки,

                                   Врешті ходити уже я не зміг,

                                   Ледве дійшов і упав на поріг...

                                   Їсти не хочеться - смерті вже жду.  

                                                         (О.Олесь)

                                                                                                                                                          Практично до кінця 80-х років ХХ ст. в СРСР офіційно заперечувалася наявність Голодомору та його жертв. Однак приховати цей страшний злочин не вдалося. "...Голодомор визнається актом геноциду українського народу як наслідок навмисних дій тоталітарного репресивного сталінського режиму, спрямованих на масове знищення частини українського та інших народів колишнього СРСР". Дуже мало лишилося свідків тих страшних часів. Нечисленні приклади, достовірні факти потрібно відтворювати, варто не забувати і передавати їх наступним поколінням, бо це - історія нашого народу. Робити все можливе, аби подібні трагедії не могли повторитися

                                              Н І К О Л И !

       СХИЛЯЄМОСЬ ПЕРЕД ПАМ'ЯТТЮ  НЕВИННО ЗАГИБЛИХ !!! 

                     

  Колектив бібліотеки підготував виставку, присвячену сумній даті.

                                                      Література:

• Злочин. - Мельбурн; К.: Фортуна, 2003. - 554 с.
• Колективізація і голод на Україні 1929-1933. - К.: Наукова думка, 1993. - 736
• Кульчицький, С. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. -К. :Наш час, 2008. - 422 с.
• Листопад, А. Біла молитва братика. - К.: Веселка, 1993. - 24 с.
• Мак, О. Каміння під косою. - К.:Лелека, 2004. - 144 с.
• Марочко, В. Творці Голодомору 1932-1933 рр. - К.: ПП Наталія Брехуненко, 2008. - 63 с.
• Народні оповідання. - К. :Муз.Україна, 1992. - 20 с.
• Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні: місто Київ. - К.: Фенікс, 2008. - 583 с.
• Скрипка,Л. Бабусина оповідка. -К. : Сучасний письменник, 2009. - 23 с.
• Соловей, Д. Голгота України. - Дрогобич: Відродження, 1993. - 287 с.

Мова рідна - з пісні та любові

   Мова - це вираження культури і знань людини, її приналежності до певної нації, народу, держави. У кожного народу мова своя. У нас, українців, напрочуд гарна, співуча і ніжна мова. Сама чарівна українська земля породила цю барвисту, розкішну мову, якою всі повинні розмовляти гарно і чітко. Українській мові ми присвятили захід - мовний каламбур "Поле мовних чудес". Учні 3 класу школи № 144 із задоволенням брали участь у конкурсах, вікторинах. Розповідали вірші, присвячені українській мові. Конкурси були цікавими, повчальними, веселими. "Казкові бутерброди" ( треба  поєднати автора, назву, героя). "Виправити речення". "Встав загублену букву". "Заморочки з бочки" (загадки). " "Бюро казкових знахідок" (казковий кошик). У кошику знаходилися предмети, які належать казковим героям. Треба було назвати ім'я героя.. Конкурс римувальників. Цікавим був конкурс "Суперечки" ( із запропонованих трьох визначень необхідно вибрати правильне). Під час підготовки до заходу, ми мали сумнів, що діти впораються із завданням. Ми вибрали слова: камамбер, анчоус, кишмиш, баляндраси, мандрики, бадьян, кардамон, сагайдак, гринджоли, щеврик. Цей конкурс виявися найвеселішим. У дітей були різні варіанти, але тільки два слова вони не вгадали: баляндраси, щеврик. Свято мови сподобалося всім присутнім. Одержані знання дітям будуть потрібні в навчанні, в житті.

 Ми виходимо із бібліотеки..... Аж раптом ... дощик, дощик !

Ступила на Хрещатик перемога...

 6 листопада - 72 річниця визволення Києва від німецько-фашистських загарбників                     

Стій! Час замри і озирнися в минуле. Озирнися на тих, кого зараз немає.

                                    А за Дніпром, в небесній оболоні

                             Сам Київ із туману проступав...

                                                                                            (П.Тичина)

   Великомасштабна операція в Придніпров'ї у 1943 р., що стала центральною подією в битві за Україну, посідає особливе місце в історії Другої світової війни. В кінці серпня 1943 р. центр бойових дій перемістився в район середньої течії Дніпра. Настав кульмінаційний момент битви за Україну. Під безперервним вогнем артилерії та ударами авіації противника наші воїни змушені були форсувати цю найбільшу на їхньому бойовому шляху водну перепону. На щастя, німці не встигли спорудити широко розрекламований Геббельсом оборонний "східний вал" на правому березі Дніпра (готові були тільки окремі "укріплені позиції"). До всього, Гітлер припустився непоправної помилки, вирішивши, що "таку широку водну перепону, як Дніпро, можна успішно обороняти й незначними силами. Ставка Верховного головнокомандування ухвалила рішення: "на плечах" відступраючих ворожих військ захопити плацдарм на Дніпрі й відразу розпочати переправу.Наступаючим військам доводилося виконувати це завдання без підготовки, за браку переправних засобів. Великих людських втрат зазнали наші  воїни. Під вогнем ворога діставлися правого берега хто як міг: тримаючись за колоди, дошки, порожні діжки, ящики, напхані соломою плащ-намети. Виручали партизани та населення придніпровських сіл, даючи човни й плоти. І все тисячами тонули в холодній листопадовій воді, бо не вміли плавати. Учасник форсування Дніпра письменник Віктор Астаф'єв згадував: "Двадцять п'ять тисяч входить у воду, а виходить на тому березі три тисячі, максимум п'ять".Хто виплив,  утримували плацдарм для розвитку операції. Людські втрати були дуже великі і пояснювалися як прорахунками радянського командування, так й неймовірним опором противника. Плацдармом для наступу обрали с.Великий Букрин. Із букринського плацдарму намагалися розгорнути наступ на Київ. Але безуспішно. Частину військ було передислоковано на плацдарм поблизу с.Лютіж за 30 км від Києва.

  6 листопада 1943 р. о 4-й годині ранку Київ було очищено від фашистів.

         Руїн мовчазних сіре тло, безрадісний і дикий хаос...

 

       Зі сну страшного пробудить і мертвий оживити камінь!                 А зрушимо!

Як тебе не любити, Києве мій...

Наш земний уклін усім,  хто визволяв Київ, хто виніс роки окупації! Хто піднімав з руїн і відроджував красень - Київ!
   
                                                  Література:

• Боевые звезды киевлян. - К.: Политиздат Украины, 1977. - 610 с.
• Днепр - река героев. К. : Политиздат Украины, 1988. - 391 с.
• Київська стратегічна оборонна операція. - К.: Книга пам'яті України, 2004. - 61 с.
• Кондратенко,В. Ранок визволення. - К.: Дніпро, 1975. -15 с.
• Подвиг на віки: Книга пам'яті України - місто-герой Київ. - К.: Книга пам'яті України, 2000. - 912 с.
• У битві за Київ. - К.: Молодь, 1973. - 250 с.
• У вічному боргу. Книга пам'яті України. Місто-герой Київ.- К.: Книга пам'яті України. 2005. - 771 с.